Василь Михайлович Елланський (таке справжнє ім'я письменника) народився 12 січня 1894 року в родині священика в селі Козлі (тепер — Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині.
Михайло Елланський — батько письменника — рано помер і залишив трьох
синів і дочку на утриманні матері. Відтоді єдиним джерелом існування
сім'ї була материна пенсія. В 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу жили в дешевій найманій квартирі в Холоднім Яру, на околиці міста.
1906
року з допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, що містився в
глухому завулкові на вулиці Селюка, № 24-а. Тут і прожив Василь до осені 1914 року, коли виїхав у Київ. Але й після того часто навідувався він сюди, а 1917
року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя,
батько Василя категорично запевняв, що не пустить дітей попівською
стежкою. Тієї ж думки була й мати, але матеріальні умови були такі
злиденні, що вона мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було
гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у
Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, оселившись у Чернігові,
мати тримала Василя при собі. Вчитись Василь почав рано, але до
духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена
смертю старшого сина, тремтіла над слабим на здоров'я Василем. У школі
він вчився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало
навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи,
він мав коло себе книжку.
З 1910 року письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні М. Коцюбинського, де його перші вірші (В. Еллан почав писати вірші з 1912 року) сприйняті з доброзичливою увагою майстра. По закінченні четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — Павло Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому Василевi Елланському.
Проте інститут він теж не закінчив, в 1917
році недавній студент з головою пірнув у революційну роботу:
революційні гуртки, товариства «Просвіти», участь в організації
повітового селянського з'їзду на початку літа 1917
року… Все це закономірно привело В. Елланського до партії українських
есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою її Чернігівського
губернського комітету. За часів Центральної Ради
Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове
звернення «До робітників і селян України». В неспокійні революційні роки
В. Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі,
керував повстанням проти гетьмана в Полтаві, під час наступу Денікіна, переховуючись у сторожці на Байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям.
Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів
неухильну боротьбу проти шовіністичних та націонал-нігілістичних
тенденцій у партії й державі («опозиційна» промова В. Блакитного на
конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув всі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в УРСР.
Перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті» та додатка до неї —
«Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»).
Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час
був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і
керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії у багатьох містах України і навіть у Канаді.
Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925
року Василь Михайлович помер. Згодом ім'я поета було приречене на
довготривале забуття: його було проголошено «буржуазним націоналістом»,
«бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання.
1934 року було демонтовано пам'ятник В. Еллану-Блакитному, поставлений його друзями в Харкові. Твори письменника були заборонені, а всі його товариші по партії боротьбистів розстріляні чи заслані в Сибір. Після ХХ з'їзду КПРС був реабілітований
Творча діяльність
В. Еллан почав писати вірші з 1912 року. 1917
року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив
вступ автора у період творчої зрілості. Образний світ його поезії
(основна частина його лірики написана 1917—1920
років) — це світ "яким бачить його революціонер, що визнав за закон
свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою»
до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він
бореться. Вірші вийшли у його збірці «Удари молота і серця» (Київ,
1920 р., 24 стор.)
Після 1921—1922 років ліричний голос В. Еллана поволі стихав. На
ситуацію в країні і міжнародне життя він реагував переважно сатиричною
поезією. Протягом 1924—1925
років він видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки
олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». В доробку письменника
низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси»,
«Наші дні» та інші) і значна за обсягом публіцистична проза політичної
та загальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів
із питань літератури й мистецтва. Цій творчій трансформації Еллана
присвятив статтю Микола Хвильовий.
Твори
Вперед
Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні…
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні…
Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.
Нескінчений малюнок
За вікнами сніжних мережок
Зірчасто-білий візерунок
Червоним одблиском пожеж
Горить нескінчений малюнок
Після крейцерової сонати
«Покласти б голову в коліна…
Відчути б руку на чолі…»
Сентиментальність!
Хай загине
І пам'ять ніжних на землі.
Нам треба нервів, наче з дроту,
Бажань, як залізобетон
Нам треба буряного льоту,—
Грими ж, фанфар мідяний тон!
Десь там самотня віоліна
Тужливо журиться у млі…
Не зупиняться! Хай загине!
Йдемо! Під марші. По землі.
Ти пробач
Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, —
Я з тобою і нерівний, і розкиданий.
Се тому, що я боям довіку відданий,
Се тому, що я шаленим бурям рідний,
Що в тебе таке нервове, ніжне личенько…
3 комментария:
Мені сподобалось! Навіть вірші є)
Особливо сподобався останній вірш "Ти пробач". Короткий, але стільки почуттів викликає...
А мені сподобався перший вірш "Вперед". Такий оптимістичний!)
Блакитний був дуже сильною натурою ще з дитинства:"Вчитись Василь почав рано"," Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку","письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив", а ще більше- був віддданий улюбленій справі:"недавній студент з головою пірнув у революційну роботу: революційні гуртки, товариства «Просвіти», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року… Все це закономірно привело В. Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою її Чернігівського губернського комітету"
Отправить комментарий